Доню, слухай

Р. Жданов.
У цій книзі — жива розмова. Вона схожа на лист, який батько міг би написати доньці. Без моралізаторства, без прикрас, але з великою любов’ю і внутрішньою правдою. Це спроба пройти поруч із жінкою її непростий шлях — від дитячої розгубленості до зрілої гідності. «Доню, слухай» — не про ідеальних людей і не про готові відповіді. Це про біль, якого не видно; про сором, який застряг у горлі; про гнів, який не дають собі права відчути; про вибір, що ламає, і про свободу, яка лякає. Про дитинство, у якому не чули. Про підлітковість, у якій не прийняли. Про кохання, яке не рятує. Про материнство, яке стирає тебе зсередини. Про самотність, про втрати, про новий голос, який народжується пізніше — коли вже боліти наче мало б менше, а насправді болить глибше. Ця книга — не інструкція. Це супровід. Для кожної, хто хоч раз не знала, хто вона. Для кожної, хто залишалась, коли хотілось піти. Для кожної, хто пережила, витримала, і стоїть тепер на своїх — уже власних — ногах.